Місця і групи забутих жертв націонал-соціалізму
кладовище
пам'ятник, меморіальна дошка
меморіальний комплекс
виставка
громадські ініціативи та діячі
невідоме місце
радянські військовополонені
пацієнти психіатричних лікарень
роми
єврейське населення*
цивільне населення*
інші

* на окупованих територіях

Меморіал загиблим військовополоненим табору «Stammlager 348» та пацієнтам психіатричної лікарні «Ігрень»

На світлині: меморіальний пам'ятник загиблим військовополоненим табору «Дніпропетровська яма» і пацієнтам психіатричної лікарні, знищеним під час окупації. Зображення взяте з інтернет-джерела, режим доступу: http://www.sgvavia.ru/forum/79-566-1


Згідно з доктриною Вермахту, подальше просування військ вглиб СРСР супроводжувалося створенням в зоні відповідальності окупаційної адміністрації цілої системи стаціонарних великих таборів [5; с. 118]. У Дніпропетровську початок облаштування такого табору, історія якого відзначена меморіалом, можна віднести до жовтня 1941 року.

В офіційних нацистських документах він мав назву «Stammlager 348» (скорочено – «Шталаг»). Він був призначений для рядового і молодшого офіцерського складу радянських військовополонених. Шталаг не був цілісним комплексом споруд, а був розосереджений по всьому місту Дніпропетровську й в інших населених пунктах області. Для облаштування цих сегментів в терміновому порядку знаходили відповідні будови. Наприклад, головний сегмент табору в Дніпропетровську був розташований у будівлі колишньої в'язниці.

Меморіал розташований на території житлового району «Ігрень» в межах сучасного міста Дніпро. Однак в роки війни район «Ігрень» був незалежним містом. Таким чином, тутешній сегмент Шталагу-348 був відділенням табору в іншому населеному пункті. Це зауваження дуже важливе з огляду на те, що наявна інформація стосовно Шталагу-348 більшою мірою стосується історії центрального сегменту в колишньому Дніпропетровську, і з іншого боку інформація щодо інших філій табору сьогодні не віднайдена у повному обсязі.
Для розташування філій Шталагу-348 в Ігрені, де зараз знаходиться пам'ятник загиблим, була обрана місцева психіатрична лікарня. Лікарня була заздалегідь обрана для цього, оскільки там була необхідна кількість вільних будівель, які можна було швидко переобладнати в бараки.

Імена керівних осіб ігренського відділення табору наразі невідомі. Але на підставі свідчень колишніх військовополонених є можливість казати про причетність керівництва філіалу Шталагу-348 в Ігрені до створення тяжких умов для життя в таборі [1; с. 39].
Окрім цього, військовополонені часто стикалися з жорстоким поводженням охоронців табору, котрі били бранців за будь-якого натяку на дисциплінарне порушення [1; с. 40].  Така ситуація характерна також й для інших філіалів Шталагу-348. Це доводиться свідченнями військовополонених, які були зібрані працівниками 4-го відділу УНКДБ у листопаді 1943 року (наразі зберігаються в архівному відділі Управління Служби безпеки України у Дніпрі).

Двоповерхові корпуси лікарні заповнювалися хворими максимально [4].   У кожній окремій палаті зазвичай знаходилося до 50 чоловік. Систематичні лікування та догляд за військовополоненими були відсутні: німецькі лікарі не доглядали за військовополоненими, оскільки боялися заразитися від них. Головним джерелом такого страху з боку німецького персоналу був тиф, який згадується військовополоненими в якості однієї з найпоширеніших хвороб у таборах. Медиків вибирали з числа самих полонених. У відділеннях табору 348 катастрофічно не вистачало медикаментів [3].
Окрему проблему становило харчування. Ще станом на липень 1941 керівництво Вермахту встановило пріоритетом збереження всього можливого провіанту на потреби діючих військ. На військовополонених ніколи не планувалося виділяти багато їжі, незалежно від таких факторів, як хвороба, важка фізична праця тощо. Звичайним раціоном у всіх таборах Райхскомісаріат «Україна» була так звана «баланда» – борошняний суп. Є відомості про те, що бранців Шталагу-348 також годували залишками померлих коней та іншої худоби [4].

Згідно офіційної інформації спеціальної слідчої комісії за весь час окупації дніпропетровський табір військовополонених став могилою для близько 30 000 солдатів Радянської армії [2; с.11]. Однак точність офіційних даних надзвичайних комісій стосовно кількості загиблих з різних категорій жертв нацистського терору залишається дискусійним питанням для української історичної науки до сьогодні. 

Саме тому відносно числа загиблих військовополонених табору 348 ще тільки доведеться дати відповідь щодо того, наскільки об’єктивною є існуюча цифра та чи звернула увагу спеціальна комісія з розслідування на всі категорії загиблих, як , наприклад, розстріляних, тяжкохворих чи загиблих від голоду бранців.

Зберіглася велика кількість спогадів свідків стосовно умов життя в Шталазі-348. Показовою в багатьох аспектах є, наприклад, історія Смирнова Михайла Андрійовича, бранця «пересильного табору», санітара, якого використовували для лікування хворих на тиф [3].  Він розповідає історії про те, як військовополонені, знаходячи взаєморозуміння із санітарами з-поміж військовополонених, зображували з себе смертельно хворих. Таким чином вони домагалися переправлення в міську інфекційну лікарню, звідки була можлива втеча. Лікарі ж у самій лікарні попередньо записували їх, як «померлих».
Однак більшість таких свідчень вимагають ретельного аналізу та першочергового з’ясування  того, в якому сегменті відбувалися описувані події. Така інформація часто не згадується у свідченнях очевидців, що може призвести до плутанини при вивчені історії Шталагу, адже в різних його сегментах відносно тих ж самих інфікованих тифом бранців могли використовуватися різні практики. 

Історія Stammlager 348 завершується в травні 1943 року, коли Вермахт на переддень свого відступу ініціює евакуацію великих стаціонарних таборів з території України. Відомо, що живі військовополонені в Дніпропетровську були переведені в концтабір «Маутхаузен» в Австрії та інші табори. Незважаючи на принципово негативне ставлення окупантів до радянських солдатів, для їх евакуації в землі Рейху надавалися помітні ресурси, адже підневільну працю бранців планували застосовувати на військових підприємствах і в шахтах. Сам табір інституційно був спочатку перейменований, а потім об'єднаний з декількома іншими евакуйованими таборами.

 



Зображення взяте з інтернет-джерела, режим доступу: http://www.sgvavia.ru/forum/79-566-1


Композиційно пам'ятник складається з двох частин. 

Перша – центральна фігура бранця, велика статуя з бронзи, яка зображує військовополоненого у таборі. Він падає і розриває своєю рукою уявний колючий дріт. Висота – 5.2 метри, встановлений на гранітній плиті заввишки в 0.6 метри і довжиною 1.8 метри. Статуя пофарбована в чорний колір. Друга деталь – за силуетом бранця в 3 метрах далі в паркані, який оперезує територію лікарні, вмонтовано барельєфне зображення жертв табору. Тут зображені двоє чоловіків, одна дівчина та одна дитина. Розмір – 2.1 x 40 мерів. 

Колір композиції – сірий. Зліва від зображення жертв в барельєфі була вимощена фраза: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Станом на сьогодні фраза демонтована. 


Перший памятник, який був встановлений на цьому місці у 1973 році. Оригінал фото зберігається в Дніпропетровському центрі з охорони історико-культурних цінностей (м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 18)


Теперішній монумент замінив собою інший пам’ятник. який раніше стояв на цій території. Він був зведений у квітні 1973 року. Представляв собою пілон з цегли, обкладений чорної керамічною плиткою. На висоті 2.3 метри від землі була вмонтована меморіальна дошка з червоного граніту з текстом: «Тут, на цьому місці, під час Великої Вітчизняної війни німецькими окупантами були розстріляні хворі та в'язні концтабору». Перед пілоном знаходилась клумба з квітами, огороджена бордюром з чорної керамічної плитки. Територія пам'ятника була викладена залізобетонними плитами.  

Встановлення ж нового монумента, описаного на початку, сталося у 1983 році.

У 2017 році пам'ятник пошкоджений вандалами: зокрема, бронзова статуя в центрі композиції втратила ліву ногу.

Точна назва: «Пам'ятник загиблим концентраційного табору 

«Дніпропетровська яма». Дата зведення: 1983 рік.

Точна адреса: Дніпропетровська область, місто Дніпро, житловий район «Ігрень», Дніпропетровська обласна психіотрична лікарня, головний в'їзд (на вулиці Бехтерєва).

QPS-координати: 48.477306,35.185066 N 48º 28.629` E 35º 11.11`

Меморіал розташований зліва від центрального в'їзду на територію лікарні і є першим, що бачать відвідувачі. Важливе зауваження: на сьогоднішній день в'їзні ворота біля монумента не вважають центральним входом на лікарняну територію. Вони відведені для прийому автотранспорту; якщо ж ви добираєтеся до лікарні громадським транспортом, вам слід знати – виходити ви будете на зупинці біля нового входу, який знаходиться перед в'їзними воротами. До меморіалу від зупинки слід пройти вздовж дороги ще кілька сотень метрів. Безпосередньо перед меморіалом і в'їзними воротами знаходиться автомобільна дорога та залізнична колія. За меморіалом і воротами лікарні починається алея, яка веде через невелику паркову зону до головних корпусів лікарні. Відвідування монумента, як і всієї території лікарняного комплексу, не обмежене.

Автори пам'ятника: скульптор Щєдров В.І., архітектор Положій В.С .
Пам'ятник зведено в 1983 році на гроші лікарні за рішенням виконавчого комітету Ігреньської міської ради.
 
Станом на сьогодні знаходиться під опікою відділу комунального господарства Самарського району міста Дніпро. Зі своїми зауваженнями, спостереженнями і пропозиціями щодо монумента всі небайдужі можуть звертатися в Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради (https://dniprorada.gov.ua/uk/page/upravlinnya-z-pitan-ohoroni-kulturnoi-spadschini). 

  1. Архів УСБУ у Дніпропетровській області, фонд 4, опис 2, справа 65 [Archiv des Sicherheitsdienstes der Ukraine im Gebiet Dnipropetrowsk, Bestand 4, Liste 2, rechts 65] 
  2.  Архів УСБУ у Дніпропетровській області, фонд 4, опис 2, справа 66 (т. 2). [Archiv des Sicherheitsdienstes der Ukraine im Gebiet Dnipropetrowsk, Bestand 4, Liste 2, rechts 66 (2. Band)] 
  3.  Військовий полон та інтернування. 1939–1956. Погляд через 60 років [Kriegsgefangenschaft und Internierung. 1939-1956. Blick in 60 Jahren] / Матеріали міжнародної наукової конференції 2–4  червня 2006 р. [Material der internationalen wissenschaftlichen Konferenz am 2.- 4. Juni 2006]. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — 336 с. 
  4.  Марінченко О. О. Демографічний вимір поразки 1941 р.: масштаби втрат РСЧА військовополоненими на території України [Demographische Vermessung  der Niederlage 1941: Ausmaß der Verluste der Roten Armee als Kriegsgefangene auf dem Territorium der Ukraine] // Український сторичний журнал. – 2013. – № 3. – С. 151–171. 
  5.  Material des Interwies mit Smirnov Michail Andrijowitsh [Elektronische Quelle] // iremember [Website] - Zugriff: https://iremember.ru/
  6.  Олександр Пагіря Місця нацистського терору на території Дніпропетровської та Запорізької областей [Orte des NS-Terrors auf dem Territorium der Gebiete Dnipropetrowsk und Saporozhje] [Elektronische Quelle], 1941–1944 рр. / О. М. Пагіря // Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору": [Webseite] – Zugriff: http://territoryterror.org.ua/
  7.  Полуда В.А. Умови побуту військовополонених у період світових воєн ХХ століття [Lebensbedingungen der Kriegsgefangenen im Zeitraum der Weltkriege des 20. Jahrhunderts] / В.А. Полуда // Українська Друга світова: Матеріали міжнародної наукової конференції до 70-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (5 травня 2015 р., м. Київ) [Der Zweite Weltkrieg in der Ukraine: Material der internationalen wissenschaftlichen Konferenz zum 70. Jahrestag des Sieges über den Nazismus in dem Zweiten Weltkrieg]. – С. 179–187. 
  8.  Г. Дубик  Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944) [Nachschlagewerk über Lager, Gefängnisse und Gettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944)] / упор. Г. Дубик – К., 2000. – 304 с. 
  9.  Пастушенко Т. Система німецьких таборів для радянських військовополонених в Україні (червень – грудень 1941 р.) [Das System der deutschen Lager für die sowjetischen Kriegsgefangenen in der Ukraine (Juni-Dezember 1941)] / Т. Пастушенко // Краєзнавство. – № 2. – 2011. – С. 116–125. 
 


Місця пам‘яті